Ukrainian
English
French
German
Italian
Russian
вер. 04
Субота
  • Люрд-2010

  • Реальність...

Інга Бондарєва та Наталя Ткачук про свої враження від участі у військовій прощі до Люрду.

ЖИТТЯ - ЦЕ ПАЛОМНИЦТВО!

Детальніше...

РЕАЛЬНІСТЬ. Стаття Олі Головко, курсанта Академії сухоутних військ.

Життя буває різне. Не всі мають те, на що заслуговують.

Детальніше...

Отцеь Михайло Кравчук
Отець Михайло Кравчук народився. 26 ловтня 1890 року в селі Довга Войнилівська, повіт Калуш. Висвячений дня 15 вересня 1918 р. Митр. Андреєм Шептицьким, подає наступне: До УГАрмії я зголосився в лютім (або в перших днях березня) 1919 року. Раніш я учителював в українській гімназії в Долині. Начальний Духівник, тоді о. Микола Їжак, назначив мене польовим духівником при І-му полку піхоти УСС, на місце о. Івана Фединського, мабуть тоді вже пароха Ставчан, коло Львова. Згідно з дорученням я зголосився в Начальній Команді Галицької Армії в Ходорові, а там о. Калята велів мені їхати до Красова, коло Миколаєва над Дністром, де був постій Команди Бригади УСС-ів, в палаті посла Абрагамовича. Звідти послали мене до Викот коло Самбора, до Команди полку, що містилась у дворі. Командантом був сотник Носковський, а ад’ютантом був четар Роман Купчицький. Туди прибув я коло 20 березня, в час, коли відходив один курінь до Дрогобича усмиряти, мабуть, комуністичне повстання. До Великодних Свят я щодня, часто від рана до вечора, сповідав стрільців, що були розташовані в околиці Самбора. Після Великодня я дістав відпустку до Бринців, повіт Бібрка, де в батьків (о. Дорош) залишилась дружина. По святах команда полку перейшла до Надиб, а звідси до Сусідович (польське село Сонсядовіце). 14 травня вранці дано наказ наступати на польські позиції в напрямі на Хирів. Стрінувшись з сильним протинаступом, після полудня ми почали відступати до Болехова. Звідси я знов поїхав до Бринців, через Станиславів, де стояв львівський полк під командою сотника Волощука. В Бринцях на приходстві була команда полку. Стрільці були такі знеохочені, що старшини мусіли йти на розвідку. З тим полком я відступив до Фірлєева, а потім переїхав до Бережан, де вже була команда полку УСС. І знов дальший відворот аж поза Чортків до Залісся. На Зелені Свята 8-го червня почалась «Чортківська офензива», в якій визначну участь брав полк артилерії УСС, під командою, тоді ще сотника, Ярослава Воєвідки. Його 1920 року застрілив в Україні більшовицький комісар. УСС-и брали участь у бою під Теребовлею, Купчинцях, здобували Бережани, Дунаїв і дійшли 18 червня до Вилисків в Перемишлянськім повіті. Там ми стрінулись у боях з Галлєрчиками. Коло по¬лудня 22 червня прийшов наказ відступати. Падав теплий дощик. Річку Збруч ми перейшли по мості ранком 17 липня. За весь час наступу і відвороту, мабуть щонеділі я служив Службу Божу і проповідував Дизерція, що під час першого відвороту була досить значна, під час другого знову відновилась, але в меншій мірі. На другий, чи третій день по переході за Збруч, полк був впродовж дня у розстрільній на північ від Кам’янця Подільского, сподіючись наступу більшовиків. Там за Збручем стрінувся я з бригадним духівником о. М. Карівцем. Полк піхоти і артилерії був розташований в селах на північ від Кам’янця для «охорони Диктатури». Заквартирувались у Турецькім Замку й довколишніх домах. Команда Бригади (отаман Букшований, шеф штабу сотник Мирон Луцький), а також команда полку (сотн. Носковський). Служби Божі служив я в Турецькім Замку, раз у сільській церкві, в військовій православній церкві і в костелі 00. Домініканів. Квартирував я разом з Романом Купчинським, членом Пресової Квартири. Недалеко квартирував Ірчан (Андрій Бабюк), член Пресової Квартири, що уложив пісню «Чи є в світі кра¬ща зірка», згодом розстріляний більшовиками. Там написав Роман Купчицький: «Ой там зажурились...» на лад пісні «А дівчина бо¬са ходила по росах...» В Кам’янці я занедужав на нервовий розлад і за порадою бригадного лікаря д-ра Володимира Щуровського просив про звільнення від обов’язків духівника. Начальний духівник, хоч нерадо, вволив мою просьбу. В перших днях вересня от. Воєвідка дістав наказ іти зі своїм полком в сторону Одеси, а я в половині того місяця, за паспортом, підписаним урядником Мін. Зак. Справ (Балащуком?) подався до Галичини, де спершу конфінувала мене польська поліція. Та мені вдалось добитись до Львова, де я розповів Митрополитові все, що знав про події. З наших товаришів я зустрічав був в Україні абсольвентів теології Ксавера Мостового, який помер там на тиф.