Духовне і літургічне життя УПА

Воїни УПА за свою заступницю обрали Пречисту Діву Марію, а свято Покрови обрали як святковий день УПА. По можливості воїни в неділі і церковні свята приходили організовано на богослуження до церкви в якесь село, або для нихвідправляли польове богослуження, - Службу Божу (Літургію), на якій приступали до св. Тайни Сповіді і Причастя. Польові Служби Божі відправляли духівники (польові духівники або капелани), слово яких мало велике значення для віруючих християн, а в УПА такими були в більшості, всі українці. Священик благословляв бійців на успіх у боротьбі з окупантами, відправляв Служби Божі, сповідав стрільців і старшин, освячував місця постою, підтримував словом і доброю порадою хворих і поранених. Що стосується духовного життя УПА то слід подивитись на щоденні заняття вояків в часі зимування в бункері, де вони починали і закінчували день молитвою. Дні, в бункері вони проводили так, щоб повністю використати час, тому день мав такий розпорядок: "Вранці 6 год. — вставання, від 6 - 7 год. - руханка, миття та роблення порядків, 7,05 - молитва, 7,15 — снідання, 8-12 заняття, 12-14 обідова перерва, 14 -16 пополудневі заняття, 17-18 вечеря, опісля чищення зброї, 20,05 — молитва. Неділі і свята були вільні від занять." Похорон воїнів УПА відбувався по-різному: або в поспіху, або взагалі не встигали поховати через небезпеку; коли було можливо, то хоронили урочисто. Так у похороні полеглих коло с. Волі Володської курінний капелан о. "Кадило" у супроводі хору відправив панахиду, після якої командир кожного відділу коротким словом прощав полеглих, а курінь "почестю крісом" вшанував їх пам'ять, під час засипування могили хор відспівав пісню "Ой там під лісом, під темним бором..." У похоронах брало участь українське населення. Коли вдавалося хоронити полеглих урочисто, то в таких похоронах брало участь ціле село, а відправа відбувалась як приписує церковний устав, тільки в кінці похорону виголошували промови і прощали героя побратими. Коли умови цього вимагали, то похорону не було, а хоронили таємно: на цвинтарі копали вночі спільну могилу і хоронили по п'ять, шість, а то і більше вояків добре маскували, щоб не виявила влада (органи КДБ), і не відкопали для спізнання. Тому про такі могили майже ніхто не знав і їх виявляють і до сьогодні. Також багато могил можна знайти по лісах на теренах, де УПА вела бойові дії. Ці поховання є загальні, а також індивідуальні. Часом загиблих вояків хоронили на місці бою або неподалік від нього. Греко-Католицька Церква історично відіграла велику роль у національному відродженні українців на західно-українських землях. Церква не залишалася осторонь від національно-визвольних змагань українського народу. Окремі священики або їхні родини самі брали активну участь у боротьбі проти поневолювачів України, або ж допомагали підпільним політичним об'єднанням та збройним формуванням національного руху опору у різний спосіб: духовною опікою, дипломатичною діяльністю, у видавничій діяльності, матеріальною підтримкою та забезпеченням продуктами харчування. Духовенство УГКЦ було великою мірою заангажоване у національно-визвольну боротьбу, але основною формою участі у цій боротьбі виявилось капеланство і душпастирська опіка греко-католицьких священиків у військових формуваннях. Капеланство під час Другої світової війни проявлялося у легальний і нелегальний спосіб. Легальне капеланство існувало у німецьких підрозділах сформованих з українців таких як "Nachtigall" i “Roland” та дивізії "Галичина". Нелегально — в УПА, котра не хотіла офіційно заангажовувати УГКЦ оскільки вела партизанську боротьбу і тому не мала постійної дислокації, була рухливою і при потребі воїни могли скористатися послугами парохіяльних священиків тої території, де вони перебували. Якщо й існували офіційні капелани в УПА, то лише в тому випадку, коли священики добровільно входили в структуру УПА. На сьогоднішній день це лише перша спроба максимально систематизувати інформацію, що стосується інтитуту капеланства і душпастирської опіки греко-католицьких священиків у військових формуваннях під час Другої світової війни на території Західної України, але маємо надію, що в майбутньому вона буде доповнена завдяки подальшим науковим дослідженням.

* Витяг з дипломної роботи Романа Стефаніва на тему: „Капеланство і душпастирська опіка греко-католицьких священиків у військових формуваннях в період Другої світової війни на території Західної України”.