Капелани (польові духівники) УПА

 

Ставлення Греко-Католицької Церкви і її духовенства до суспільно-політичних процесів і рухів в Україні, зокрема до революційного національно-визвольного руху під проводом ОУН, потрібно розглядати у контексті загальних тенденцій історичного процесу. Праця священиків в загонах УПА була маловідомою, тому що 1939 - 50рр. - це час жорстокої боротьби з окупантами. В новітній історії один тільки раз польові духівники-українці носили військові однострої українських збройних сил. А в більшості вони носили військову форму армій, які були окупаційними на Україні. І це було особливо упокорююче і болюче для патріотичного і свідомого українського духовенства.

Під кінець 1942 року національно-визвольна боротьба на українських землях швидко зростала, набираючи бойового досвіду. Цього ж року відбувся III надзвичайний збір ОУН, який започаткував організаційну підготовку для створення керівного органу боротьби. У липні 1944 року почав свою роботу і Великий Збір ОУН, на якому обрали о. Івана Гриньоха як одного з віце-президентів. Спільно з іншими членами ОУН о. Іван брав участь у створенні основоположних документів ОУН: Універсал, Присяга воїна УПА, Програма, та інших. У керівному проводі УГВР були також вихідці із східних земель України, що виросли і виховались в системі атеїзму, але були патріотами своєї Батьківщини. Як зазначає о. І. Гриньох у своїх споминах, що були вони "радше агностиками, толерантними до релігійних переконань своїх братів із Західно-Українських Земель, а не "воюючими атеїстами." Як наслідок цього в основоположному документі УПА "За що бореться УПА та УГВР ми не побачимо навіть і натяку про Бога."

В організаційній структурі УПА не було передбачено капеланство (польове духівництво). Щоб якось виправити таку ситуацію, священиків вводили у структуру УПА як виховників, обходячи акти, тому вони були змушені проходити військову підготовку і носити військову форму. Але і ця справа не була добре зорганізована.

Відомі є імена небагатьох священиків, які виконували душпастирську працю безпосередньо в бойових з'єднаннях УПА. Серед них на особливу увагу заслуговує праця трьох священиків — о. д-ра Адама Слюсарчика (псевдо "Книга" або "Роман"), о. Василя Шевчука (псевдо "Кадило"), а також ієромонаха Студитського Уставу о. Рафаїла - Романа Хомина. Але в основному для задоволення своїх духовних потреб воїни УПА користувались послугами парохіяльних священиків з прилеглих місцевостей, а це вимагало пильної конспірації. Виконуючи душпастирську працю серед воїнів під час війни і в мирний час, український священик ділив з ними труднощі їхнього щоденного життя. У вільний від бою час він був опікуном і порадником, подавав розраду в години духовного заломлення, підносив бойовий дух після воєнних невдач.