о. Михайло Блозовський

Одним із капеланів УПА, які діяли на теренах Сколівщини був парох села Сможе.     Ще з юнацьких років переслідувався польською поліцією за

участь у пластунському русі.       З 1930 р. починає свою діяльність, як духівник Малої семінарії у Львові, аз 1931р призначений віце-канцлером Митрополичої Консисторії.

Перебуваючи у Львові активно включився в національне життя краю. У 1933 році о. Михайло підтримав створення політичної партії «Фронт Національної Єдності», за що був покараний митрополичим судом і позбавлений уряду. На запитання віце-прокурора о. Др. Льва Глинки чи міг він, як священик поставити свій підпис під тезами які висунув ФНЄ, і їх опублікувала газета «Перемога» 1.11. 1933 р. Отець відповів, що він, як священник-українець після свого переконання і релігійного і національного міг, а навіть уважав конечним під сучасну хвилю поставити його. А на запитання чому отець зайнявся політикою, відповів, що добро греко-католицької церкви, котрої він є слугою і добро українського народу, якого він є повноправним громадянином спонукали його взяти участь у політичній організації «Фронт Національної Єдності». Після цього почались скитання отця по теренах Львівської Архиєпархії. На кожній парохії де призначали його, отець старався якнайбільше послужити людям. Це неподобалось польській владі, яка пильно стежила за його діями і шукала нагоди щоб звільнитись від нього. Коли він перебував на парохії в селі Чесників Рогатинського району у 1939 році проти нього було порушено кримінальну справу за нібито українізацію прізвищ, насправді ж за небажання їх перекручувати на догоду окупантам. Його покарано шестимісячним ув’язненням. Після відбуття покарання його призначено на парохію у село Красне коло Львова, а з 1943 року він перебуває на парохії в селі Сможе Славського району, тепер Сколівського району, де він тісноспівпрацює з ОУН-УПА. Назрівала «година для праці» в ім’я побудови самостійної України, яку отець виношував у своїх мріях. Він добре усвідомлював, що Карпати мають стати місцем бойових дій УПА, і хотів бути в гущі боротьби повстанців, ділити з ними їх важку, але благородну долю, надавати їм душпастирську опіку. В 1944 році о. Блозовський мав можливість виїхати за кордон, але знехтував нею сказавши, що залишиться зі своїм народом. Відтак він співпрацює з Славським районним проводом ОУН, проводить національно-патріотичне виховання населення, опікується, як душпастир новоствореним загоном Української Національної Самооборони. Коли в березні за сценарієм Москви на Святоюрськім псевдособорі ліквідували Греко-Католицьку церкву, арештувавши всіх єпископів та велику кількість священників, отець Блозовський у березні 1946 р. о. Михайло вступає в ряди в УПА як духівник. Для віруючих християн в УПА, слово священика мало велике значення. Він благословив їх на успіх у боротьбі з ворогом, відправляв Служби Божі, сповідав і причащав бійців та старшин, освячував місця постоїв, підтримував розважним словом і доброю порадою хворих і ранених чи виснажених до краю нерівним протиборством вояків, проводжав в останню дорогу полеглих. Без нього не відбувалося жодного християнського чи національно-державницького, в тому числі й українського військового свята. Він разом із бійцями УПА переживав і радощі перемог і прикрощі невдач, терпів часто і голод і холод. Отця також часто потребували і віруючі по селах, які не бажали користати із послуг православних батюшок, вони (вірні) хотіли, щоб їм слугував греко-католицький священик. Отець радо годився на прохання вірних, адже це було таке служіння якого хотів Христос.

Крім цього о. Михайло працював коректором, а згодом керівником окружного технічного звена, знаного як «Друкарня ім.   Лопатинського   в   Стрию»,   що   була

підпорядкована Головному Осередкові Пропаганди та інформації при проводі ОУН.» Отець був активно задіяний у діяльність районного проводу ОУН на Сколівщині, займався також збиранням відомостей про полеглих повстанців і складанням їхніх життєписів, поширював підпільні видання. Нині важко собі уявити важку ношу його служіння: часті і виснажливі переходи у важкодоступні ділянки гір, щоби надати духовну допомогу повстанцям, лавірування між щоденними облавами та прочісуваннями лісів, маневрування серед зрадників та запроданців. Безперечно, отцеві воїнові допомагали його бойові побратими, які супроводжували його, охороняли, бо священик ходив без зброї.

2 квітня 1949 року о. Блозовський разом зі своїми товаришами перебирались на нове місце постою. Несподівано повстанці натрапили у засідку енкавеесівців біля села Погар, яку влаштував підрозділ 91-го стрілецького полку під командуванням капітана Льебйодкіна. Зав’язалась сутичка. У завзятому двобої коли сили були один до десяти всі повстанці полягли на полі битви. Їх перевезли до села Тухольки зняли з них одяг і виставили перед гарнізоном, потім відвезли до села Славське і викинули над ровом куди звозили вбитих повстанців. У Славському були 2 коні, яких енкаведисти вишколили так що ті обгризали людські трупи, вони і обгризли тіла п’яти повстанців. Після того трупи були закопані на Млаці під Голицею. Славчани присвятили вірш загиблому о. капелану М. Блозовському.