УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ

Зародком УГА були Легіон УСС і відділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й на провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР. Листопадовий переворот (у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року) у Львові здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Регулярний характер УГА підтверджував закон Української Національної Ради від 13 листопада 1918 року про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР, на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) про військово-територіальний поділ ЗУНР, організаційну схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років. Територію ЗУНР (без Карпатської України) поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військові округи (по 5 — 8 пов.). На чолі кожної з них був окружний військовий комендант, що відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.

Усіма військовими справами ЗУНР відав ДСВС, що діяв до 9 червня 1919 та поділявся на Військову канцелярію ДСВС і 16 відділів. Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харчового постачання. Державними Секретарями Військових Справ були: полковник Дмитро Вітовський (до 13 лютого 1919) і полковник В. Курманозич (до 9 червня 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Війської канцелярії диктатора (шеф підполковник К. Долежаль). Утворена в травні 1919 Команда запілля, що перебрала тимчасово функції ДСВС, увійшла в червні до Етапної Команди ГА.

Начальним вождем ГА був запрошений голова УНРади (з червня 1919 диктатор) начальний командант УГА, якому до допомоги стояла з функціями генерального штабу Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Її очолював командант УГА, з червня 1919 Начальний вождь з помічником — начальником генштабу. Начальними командантами за організаційного періоду були: полковник Дмитро Вітовський (до 5 листопада 1918), полковник Григорій Коссак (до 9 листопада 1918), полковник Гнат Стефанів (до 10 грудня 1918); згодом генерал М. Омелянович-Павленко (до 9 червня 1919), генерал Олександр Греков (до 5 липня 1919), полковник Альфред Шаманек (до 21 лютого 1920) і полковник А. Вітошинський (до 1 березня 1920). Заступниками начальних командантів і одночасно начальниками штабу були: полковник М. Маринович (до 5 листопада 1918), отаман Сень Ґорук (до 10 грудня 1918), полковник Є. Мєшковський (до 7 лютого 1919), полковник Віктор Курманович (до 9 червня 1919), полковник А. Шаманек (до 7 листопада 1919), генерал Густав Ціріц (до 10 лютого 1920) і знову полковник А. Шаманек (до 1 березня 1920).

НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також очолювала усі частини УГА, розташованих на фронті. Всі інші частини УГА підлягали через тилові окружні команди — ДСВС. НКГА поділялася за австрійським зразком на оперативний і організаційно-матеріальний відділи. За генерала Олександра Грекова в червні 1919 НКГА реорганізовано — її поділено на Оперативний штаб, Головний відділ фронту і Етапну команду.

"Енциклопедія Українознавства" т. 9, с. 3343 - 3347