Ще на початку нашої ери, християнство почало проникати на землі, які займає сучасна Україна. Історична думка пов'язує виникнення християнства на Русі з діяльністю апостола Андрія Первозванного, який, нібито, перебуваючи на території сучасного Києва, встановив на горі хрест, і пророкував створення на даній території великого міста й розвиток в ньому християнства.

Історичні джерела свідчать, що першим із князів хрестився у 867 році Аскольд, який після кількох успішних походів на Візантію робить спробу запровадити у своїй державі християнство. Деякі церковні історики вважають цю подію «першим хрещенням Київської Русі», в результаті чого з'явилася 61-а єпархія — Руська - у списку Константинопольського патріархату. У 955 році в Царгороді була охрещена княгиня Ольга. Слід зауважити, що у Києві за часів Ігоря та княгині Ольги вже діяли церкви. І серед воїнів того часу були чимало християн. Підтвердження цього являється факт присутності на присяганні виконувати умови русько-візантійського договору воїнів дружини князя Ігоря, що присягали в церкві святого Іллі на Подолі . Однак на Русі ще панували родоплемінні релігії. Офіційне хрещення Русі відбулось у 988 році в Києві, коли за наказом князя Володимира в річці Почайні, що впадала в Дніпро під сучасною Володимирською гіркою, було здійснено хрещення киян. З Києва християнство поширилось у Чернігів, Володимир - Волинський, Полоцьк, Туров, Тмутаракань.

Фактично з цього моменту розпочалась співпраця держави та Церкви, на теренах України. Новий, релігійний вплив поширився на усі сфери державного життя, і таким чином просто не міг оминути один із суб'єктів держави, її військо. Так, під час походу на половців у 1111 році духовенство тісно співпрацювало із князівським військом. Підтвердженням цього є слова із літопису: «Князь Володимир приставив попів своїх, щоб їхали наперед війська й співали тропарі та кондаки Чесного Христа та канон Святої Богородиці» 

Отже, союз служителів віри та воїнів розпочав своє формування з перших віків християнства на Русі. Руське воїнство сприймалось тоді як святе і доблесне, називали його «христолюбивим».

На церковній мові слово «воїн» має особливе забарвлення. Серед святих, вшанованих Церквою, велика кількість воїнів, руських князів. Серед них небесний покровитель руського воїнства св. Юрій Побідоносець, сам хреститель Русі, святий рівноапостольний князь Володимир, святі князі Борис та Гліб, що першими зараховані до лику святих, князі Михайло та Гліб Чернігівські, архангел Михаїл - покровитель міста Києва і багато інших.

У ті давні часи ворогуючі сторони при укладанні миру скріпляли угоду «святочною присягою» - «цілували хрест» у церкві. Духовенство своїми промовами підносило силу ваги присяги. Чернігівський єпископ Онофрій при такій нагоді казав священикам: «Хто від цього хресного цілування відступиться, нехай буде проклятий (1146)». Руські дружини йшли у бій з благословенням Церкви, під християнськими знаменами. Віра для них мала велике значення. Вона вселяла в них впевненість у перемозі, у правоті своєї справи. Під час нападу на Русь татаро-монголів, руські князі перед тим як виступити у похід, проти ворогів, разом із своїми воєводами та дружиною, відвідували монастирі, де довго та старанно молились і приймали благословення від архиєреїв. А виступаючи у похід вони нерідко завершували свої промови словами: «Або переможем і усе від загибелі збережемо, або покладемо свої голови за святі Церкви, за православну віру і за усю братію нашу християн».