ДУХІВНИКИ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"

Під час Другої світової війни в дивізії "Галичина" та інших військових частинах було 19 капеланів, які підпорядковувались генеральному вікарію о. Василю Лабі. Отець В. Лаба за дорученням Митрополичої консисторії знайшов відповідні кандидатури священиків для душпастирської праці у дивізії "Галичина". Тим священикам, котрі були одружені, гарантувалась опіка сім'ям, в час їх відсутності. В неділю 18 липня 1943 року, у Львові колишній духівник Української галицької армії (УГА), а на цей час генеральний вікарій митрополичої консисторії у справах духовної опіки над військом, о. д-р Василь Лаба відслужив св. Літургію в наміренні першої групи добровольців, котрі від’їжджали до вишкільного табору в Зенгайм. Всі інші священики, покликані до дивізії, були ще зайняті у своїх парохіях, тому мали з'явитися кілька днів пізніше і прибути до вишкільного табору. Канцелярія львівського губернатора Вехтера видала священикам супровідний лист до коменданта табору, де говорилося, що прибулі українські католицькі священики, є кандидатами на капеланів в українській дивізії "Галичина". Їх розмістили в одному бараці по двоє в одній кімнаті. Отримавши військову форму і всі інші необхідні речі, включно із противогазом, вони були зачислені до різнонаціональної групи, що тільки но розпочала військовий вишкіл. До програми вишколу входили: стройова підготовка, основні гімнастичні вправи (біг на довгі дистанції, повзання попід колючі дроти, перескакування через різні перешкоди і інше), теоретичні навчання (читання карт, військова тактика, організація різних родів армії, включно до дивізії, теоретичні навчання і практичне застосування різних видів зброї) та вивчення структури червоної армії, її зброї і тактики ведення бойових дій. Після закінчення програми вишколу в першій половині жовтня 1943 року кожен священик отримав коротку відпустку на відвідини своєї родини чи місця свого душпастирства. Дехто з отців, наприклад оо. С. Сапрун, І. Галібей, В. Лещишин та Е. Кордуба були звільнені з військової служби з причини хвороби чи віку. Останній, після лікування повернувся до дивізії, а о. Сапрун згодом виконував функцію душпастиря з'єднань протиповітряної оборони дивізії. Отці - Д. Ковалюк, О. Карпінський та І. Голойда отримали призначення до вишкільних таборів у Південній Франції. Отець В. Дурбак був духівником "групи Баєрсдорфа", що боролася з червоними партизанами на Холмщині. Отець д-р Й. Кладочний був духівником 30-го полку, а о. М. Левенець- 29-го полку. Отець Кордуба був духівником 14-го гарматнаго полку. Дивізійним духівником був призначений о. І. Нагаєвський, який також заступав Начального духівника о. В. Лабу. Всі польові духівники після програми вишколу отримали ранг хорунжих, за вийнятком о. Лаби, що одержав чин майора і о. Нагаєвського, котрий одержав чин поручника. Богослуження в таборі відбувалися на великій площі, посередині якої було підвищення з дощок, на якому стояв звичайний стіл, застелений обрусами, і все інше за приписами обряду. Перед кожною важливою частиною Божественної Літургії сурмач грав мелодію і воїни ставали "струнко". Після Євангелія щонеділі виголошувалася проповідь для молодих добровольців. Богослуження відбувалися увесь час просто неба в погоду та негоду, і навіть у мороз. Польові духівники не отримали жодних інструкцій чи підручників, і провадили свою працю згідно з прикметами свого характеру, сумлінням, знанням, темпераментом і вдачею. Під час вишколу капелани багато часу уділяли на навчання для воїнів. Ці виклади були тематичні і проводилися систематично. Вони збагачували знання бійців релігійними правдами, висвітлювали правильне розуміння політичних течій і подій у світлі того часу та їх відношення до українського народу і поглиблювали знання українознавчих предметів. Під час цих лекцій завжди проводилась дискусія. Також багато часу забирали відвідини хворих і ранених під час вишколу і тих, що перебували на гаубвахті за порушення дисципліни. Отець І. Нагаєвський згадує слова слуги Божого митрополита Андрея: „Дбайте про душі стрільців” - котрі „коротко і ядерно вияснювали мені майбутні обов'язки польового духовника, до якого я був покликаний”, – пише о. Нагаєвський, – „Стрільці в часі вишколу й у часі боїв виявилися добрими парафіянами. Я любив їх наче своїх власних братів або синів. Кожний духовник був між стрільцями живим свідком їх релігійних, моральних і національних ідеалів... Скільки божих ласк я одержав, що залишили глибокий слід у моїй душі. Стоючи на колінах біля важко раненого, я кріпив його упованням на Господа і виправляв на вічну дорогу. А потім ... опинившися на самоті, десь у кутку, я на колінах молився і плакав за ним, не маючи сили побороти великого жалю, який викликала в мене його геройська смерть. Так багато вмирало синів мого народу. Вони життя своє віддали на його захист і на його вічну славу, бо "немає більшої любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх".