Позиція Митрополита Андрея Шептицького у питанні створення Дивізії «Галичина».

Одним із найважливіших питань, які підняв і відстоював Український Центральний комітет було право на релігійну свободу. Отримавши таке право українці дістали змогу забезпечити духовну підтримку як для вірних Української автокефальної православної Церкви так і для греко-католиків, про опіку над якими дбав Митрополит Андрей Шептицький. В червні 1941 року Галицький Митрополит Андрей вітав прихід німецьких військ, які на той час сприймалися місцевим населенням як захисники та визволителі Східної Європи від комуністичної тиранії. Митрополит Андрей був відвертим противником комуністичного режиму вже протягом довгих років. Варта згадати його виступ 24 червня 1933, де Митрополит разом із багатьма українськими і європейськими єпископами публічно засудив Сталіна та Радянський Союз у переслідування релігії та штучному голодоморі на східних теренах України та декількох регіонах Росії. Зауваги Митрополита Шептицького тоді були підтримані папою Пієм ІІ. Проте невдовзі Галицький Митрополит усвідомив, що лідери німецько Вермахту не були відповідальні за німецьку політику стосовно Галичини, України, та й загалом цілої Східної Європи. Ще більше у своїх судженнях Митрополит утвердився після того, як німецька поліція почала здійснювати брутальну політику стосовно провідників ОУН, української інтелігенції, якій вдалося вижити в умовах радянських репресій, а також по відношенню галицьких євреїв та представників інших національностей. Митрополит Андрей, який вже на той час був важко хворий, не переставав активно засуджувати нацистську політику в Галичині. Що найбільше хвилювало Митрополита, це намагання нового окупаційного режиму (як це робили і їхні попередники – комуністи) всіляко спричинити міжнаціональні конфлікти тут на Галичині. Крім цього в Митрополита викликало обурення рекрутування українців до співпраці із нацистами. В знак протесту, Митрополит Шептицький особисто звернувся із листом в лютому 1942 до рейхсфюрера CC Гімлера, в якому звинувачував німецьку політику в надуживаннях та вимагав негайного припинення таких злочинних практик. Обурений цим листом, Гімлер негайно проінформував органи німецької служби безпеки у Львові про протести Митрополита, додаючи лист як доказ позиції Шептицького. У відповідь на запит Гімлера, служба безпеки почала справу стосовно особи Шептицького. Однак, усвідомлюючи, які наслідки у свідомості світової громадськості може спричинити арешт чи інші запобіжні засоби щодо Митрополита, служба безпеки вирішила не даватися до якихось дій стосовно його особи, але, у відповідь, закрила Львівську Національну Раду, почесним головою якої був Митрополит. Митрополит Андрей не лише чітко декламував свою політичну позицію, а й всіляко намагався діяти і на соціальному фронті. Лише в столиці Галичини Львові завдяки його старанням було врятовано багато євреїв, які шукали порятунку від нацистського переслідування. Серед врятованих був равин Каган, який разом із равином Хамейдесом особисто зверталися в середині серпня 1942 року про допомогу. Митрополит відреагував негайно, допомігши їхнім сім’ям. Митрополит Шептицький разом із своїм братом Климентієм, настоятелем Унівського монастиря, та сестрою Йосафатою, настоятель кою жіночих монарших згромаджень Галичини, надали притулок понад 150 галицьким євреям, більшість із яких були діти. Через переховування євреям у різних монастирях та монарших будинках священикам та монахиням вдалося врятувати їхнє життя. Відповідальним за акцію порятунку євреїв Митрополит призначив отця Марка Стека. Завдяки його зусиллям значно більше життів євреям було врятовано. Приблизно 550 священиків, монахів, монахинь та студентів богослов’я була залучені до акції допомоги євреям. Що є безсумнівним, це те, що жоден із тих, хто долучився до цього підпільного руху ніколи не видав усіх обставин та учасників цієї акції німецький владі. Через те, що німці дозволили впровадження капеланства та відмовилося від пропаганди нацистської ідеології серед складу Дивізії «Галичина», така форма бойового з’єднання стала прийнятною для провідників Церкви. Шептицький, який і надалі продовжував критикувати нацизм, підтримував проект створення Дивізії виходячи із міркувань безпеки. В молоді роки Митрополит Шептицький відбув військову службу в австрійській армії, тому в середині 1943 року, він усвідомлював, що поразка німецького Вермахту є цілком можливою. Але в цей же час, він був глибоко переконаний у тому, що у випадку відступу німецьких військ в Галичині відбудеться новий виток насильства по відношенню до населення Галичини зі сторони радикально налаштованих польських елементів та наступаючих радянських військ. Шептицький також знав, що після відступу німців є висока імовірність тотального хаосу на теренах Галичини, з розвитком екстремізму та різнею мирного населення. Усвідомлюючи, що тільки військова (або хоча б парамілітарна) сила може запобігти кровопролиттю та забезпечити необхідний порядок.

Лише виходячи із тих міркувань Митрополит Шептицький пристав на ідею створення Дивізії «Галичина».Для того, щоби забезпечити релігійну свободу у рядах дивізійників та надати для цього належну духовну підтримку, Митрополит призначив одного із своїх найближчих помічників о. д-ра Василя Лабу (колишнього капелана Української Галицької Армії) на головного координатора капеланів для Дивізії. Для служіння вояків Дивізію було покликано 19 священиків.