Отець Юліян Фацієвич

Отець Юліян Фацієвич, польовий духівник при УССтрільцях, уродився 1876 року в Пійлі, повіт Калуш. Походив зі старої, з-понад 200-літньою традицією священичої родини. Батько, о. Кирило Фацієвич, а мати Наталія з роду Маліцінська. Мати померла в молодому віці, маючи всього 24 роки. Малий Юліян залишився під опікою батька і своєї бабуні Теклі, з роду Левицьких-Маліцінської, що була рідною сестрою кардинала Михайла Левицького. Народну школу закінчив Юліян в Войнилові, де парохом був його дідо о. Маліцінський, а гімназію в Перемишлі. По закінченні гімназії студіював теологію в університеті у Львові та у Відні. Батько о. Юліяна був великим любителем музики. Тому-то зорганізував у своїй парафії хор, який, на його власний кошт, провадили питомець Лозенський і Модест Менцінський, загально відомі співаки. В давніх священичих родах зберігали традицію та плекали українську культуру, що промінювала на окруження в громадах, в яких священики працювали. В тому середовищі виростали українські інтелігентні одиниці, що ставали у проводі народу. Серед такої атмосфери виростав також і Юліян Фацієвич. Обдарований з природи гарним баритоновим голосом, був запрошений до знаної в Галичині 16-ки, яка їздила з концертами, по цілій східній Галичині; були там: Модест Менцінський, Мишуґа, Лозинський (бас) та інші. По закінченні теологічних студій висвятив його митрополит Андрей Шептицькиїі. Перше його душпастирське призначення було сотрудництво при батькові у Стрілищах Нових, повіт Бібрка. В 1912 році його перенесено на парафію Кнігиничі, повіт Рогатин. В цій парафії був передтим о. Андрій Пеленський, непересічний український па¬тріот, що вложив багато праці і тому населення Кнігинич було національно свідоме. О. Ю. Фацієвич продовжував працю свого попередника. Галичина по тяжкій, понад чотирьохсотлітній польській неволі, обдерта зі своїх матеріальних і духових цінностей, під пануванням Австрії дещо віджила. Прийшла Перша світова війна. Серед українського населення віджив лицарський дух. В рядах австрійської армії стало до бою українське військо – Українські Січові Стрільці. До того війська зголосився добровільно в 1916 році о. Юліян Фацієвич, як польовий духівник, і цілий час аж до кінця Першої світової війни перебував на фронті. Про той час пише п. Роман Купчинський: «Отець прийшов до нас здається до Розвадова на початку 1917 року. В березні 1917 р. пішов з нашим куренем на фронт під Бережани. Нас післали до окопів під Куропатниками. Ми стояли на краю ліса і там нас отець часто відвідував. Бувало ходив по окопах, розмовляв з хлопцями, а в неділю в лісі відправляв Службу Божу і сповідав. Любили ми його всі за добре серце і веселу вдачу. Бувало вечорами приходив до землянок і тоді ми довго балакали, грали віста і попивали вино. Пригадую собі, що раз у сотн. Василя Дідушка зібралися: Отець, д-р Кость Воєвідка, Осип Букшований і я ("себто Роман Купчинський) і грали віста. Нараз вдарила граната точно на нашу землянку. Затріщали балки, але не пустили, тільки земля посипалась на нас. Всі втихли і надслухували канонади, яка перенеслась від нас на право, на мадярів. Після довгої мовчанки промовив отець: «Добре, що келішки порожні, а то було б вино засмітилося». Після одного барабанного вогню радили стрільці своєму духівникові зійти на позафротнові лінії. На те сказав отець: «Знаю добре про небезпеку, яка мені грозить. Саме тому залишаюсь тут, бо може буде потрібна сповідь. Так як Мойсей перепровадив жидів через Червоне море, я хочу вивести вас з цих окопів». Перед Великодніми Святами звернувся о. Фацієвич через свою дружину до парафіян в Кнігиничах, щоб перевели збірку пасок на свячене для УСС-ів в окопах. Хоч населення Кнігшіич було убоге, то зібрано чотири вози пасок і м’ясних виробів. По ці дари приїхав сам отець і відвіз на фронт. На Великдень відправив богослуження, посвятив «сніди» і дуже тепло до стрільців промовив. Робив надію, що прийдуть кращі часи, бо ось Україна збудилась з вікового сну і в Києві є вже наша влада. То був час, коли в Києві вже були українські маніфестації, хоч правдивої української влади ще не було. Подає дальше п. Роман Купчинський: «Отець пішов з нами під Конюхи, кілька кілометрів на північ від Куропатник. Там теж часто бував між нами і совісно сповняв свої не тільки священичі обов’язки, але й обов’язки опікуна й помічника». В 1920 році умер батько о. Юліяна — о. Кирило Фацієвич. Мит¬рополит Андрей призначив на місце батька парохом у Стрілищах Нових о. Юліяна. Тут збудував він дім під читальню т-ва «Просвіта», заснував кооператив і почав будову нової церкви. В самому розгарі будови, в червні 1928 року, несподівано вмирає о. Юліян Фацієвич, в годині після Служби Божої і Панахиди на Стрілецьких могилах, на Зелені Свята, зі словами на устах: «Спіть хлопці, спіть Про долю, волю тихо сніть, Про долю, волю вітчини – Чи можуть бути кращі сни?»