Отець Василь Опарівський

 

Володимир Бучацький в тижневику «Наша Мета» з дня 29 ли¬стопада 1959 р., ч.: 48, подає:

«Під час моїх правничих студій в роках 1903-1909, в Сяноці засновано читальню «Просвіти» і бурсу для селянських учнів. Я тоді звернув увагу на 16-літного Василя Опарівського, сина селянина з села Бонарівки, одного з 9 сіл т. зв. «Кроснянського Острова», окруженого широким поясом польських осель. Василь Опарівський був не тільки успішним учнем Сяницької Гімназії, але щиро і успішно працював як кооператор в Селянській Бурсі, а також заснував тайний кружок для студентів-українців, в якому виголошував часто цікаві та добрі реферати. До того він завжди охоче і ревно виконував всі релігійні практики. Опарівського я згодом призабув і щойно в 30-тих роках довідався від членів його родини та друзів про дальший його життєвий шлях. Ще перед вибухом І-шої світової війни Василь Опарівський, по закінченні теологічних студій, оженився з донькою Василя Ганківського, довголітнього вчителя в лемківських селах і працював потім як сотрудник і катехит. Пам’ятного 1-го Листопада 1918 року, о. Опарівський негайно зголосився як польовий капелан до Української Галицької Армії і був призначений спершу до «Групи Хирів», а потім до ХІ-тої Стрийськоі бриґади. І на тому пості о. Опарівський з посвятою, нераз під час граду ворожих куль, взірцево сповняв свої обов’язки. Здобув собі любов і признання стрільців і старшин. В часі Чортківської офензиви, в селі Славятин, повіт Рогатин, о. Василь взяв непотрібно в руки старий пальник з невибухлої російської Гранати. На крик булавного Кульчицького кинув пальник на землю, але в тій хвилині наступив вибух, який вбив о. Василя Опарівського, ранив Кульчицького і ще кількох стрільців. Померлого похоронили в Підгайцях о. д-р Василь Лаба і о. Йосафат Жан ЧСВВ дня 22 червня 1919 року. Трагічна доля, що стрінула о. В. Опарівського не минула і усіх членів його патріотичної родини. В році 1942 його сина Ле¬ва, що перебував на студіях у Львові, на донос поляків з криміналь¬ної поліції арештувало ґестапо і він помер у в’язниці в наслідок побоїв і знущань. Весною 1944 р., коли вдова о. Опарівськім працю¬вала сільською учителькою на Лемківщині, два «герої» польської боївки в жорстокий спосіб ножами так її важко поранили, що вона вкоротці по тім померла з упливу крови. Дочка сл. п. о. Василя Опарівського, це дружина і завжди вірна помічниця Степана Бандери, який як відомо згинув в Мюнхені від рук більшовицького агента Сташинського. Несподівана смерть Ст. Бандери – це велика трагедія для неї та його малолітних сиріт. Покійного о. Василя я знав особисто. Він був щирий український патріот, веселої вдачі. Коли Перемиський єпископ Коциловський переняв владичий престіл в Пермишлі і відвідував оо. каноніків в їх помешканнях, не минув і своїх оо. сотрудників. Зайшов Єпископ і до о. Опарівського. На запитання як: він почувається, о Василь, почав співати частину псальма . . . "Ізведи із темниць душу мою", бо його помешкання було досить темне. Єпископ усміхнувся, а потім пішла сер¬дечна розмова».