Отець Іван Ольшанський

 

Отець Іван Ольшанський народився 6 червня 1869 р. в Цикові, повіт Перемишль в старій священичій родині о. Михайла Ольшанського, мостиського декана і Каролини Ганкевич, гербу Габданк, дочки о. Ганкевича, пароха в Вовче коло Турки. Рід Ольшанських це давний шляхецький рід, який сягає княжих часів. О. І. Ольшанськии закінчив гімназію в Перемишлі а богословські студії у Львові. Одружений в 1895 р. в Чернівцях, з дочкою полковника царської армії Єлисаветою з роду Чертенко, яка виховувалась у свого вуйка о. Константина Костецького, генерального вікарія на Буковині. В цьому домі бував Митрополит Граф Андрей Шептицький. Висвячений був в Перемишлі. Після свячень став сотрудником в парохіях Лужку, Будинені, Теплицях, а на кінець в Хи¬рові, де після смерті пароха о. Гладиловича, був парохом. В Хирові була знана гімназія під проводом 00. Єзуїтів. Там не раз відбував духовні вправи Митрополит Андрей Шептицький. Він постарався, що для учнів українців приходив навчати релігії о. І. Ольшанський. Крім душпастирської праці займався о. Ольшанськии культурно-освітньою і економічною. Згідно з засадою свого тіточного брата, адвоката в Перемишлі, д-ра Теофіла Кормоша, що без економічного розвитку культурно-освітня праця не може мати серед народу повного успіху, заснував він Кредитову Спілку. Споживчу Кооперативу і Спілку для збуту худоби в Хирові. Тим товариствам посвячував багато свого часу, а біля парохіяльного мешкання збудував кімнату, в якій стало працював, під його наглядом, урядовець Спілки. За ту, передовсім економічну працю, обвинуватили о. Т. Ольшанського жиди і єзуїти в 1914 р. перед австрійськими властями як політично підозрілого русофіла, хоч був щирим українцем. Його арештував поляк Урбанский. Під час арешту поводилися жорстоко. Ніч перед вивозом до Талєргофу пересидів в міській магістратській тюрмі. Наступного дня відвідав о. Ольшанського в арешті начальний австрійський комендант Головної Команди на тому відтинку і заявив: «Я знаю, що поляки ненавидять українців, а українці поляків, але нам представлено вас як підозрілого і ви підете під суд». В часі перевозу на залізничну станцію зібрався великий натовп жидів і поляків і кричали: «Не треба йому було склепу». Начальник вузло¬вої залізничної станції в Хирові, чех Покорни, розганяв товпу, а о. Ольшанському дав в поїзді сеператку. Жінка о. Ольшанського, думаючи, що суд відбудеться в Перемишлі, поїхала туди, а відтак виїхала до Відня, бо в міністерстві працював її кревний, Костецький. З його допомогою поробили заходи, щоб о. Ольшанського звільнено з концентраційного табору в Талергофі. По австрійсько-німецькій офензиві в Карпатах в травні 1915 р., коли російські війська залишили Галичину, о. Ольшанський повернувся до Хирова в місяці липні і дальше продовжував свою душпастирську працю, та обслуговував ранених і хворих жовнірів у шпиталі в домі оо. Єзуїтів. В 1918 р. по розвалі Австрії, цілою душею віддався праці відбудови Української Держави. Коли ж УГА, по важких боях, залишала Хирів, о. І. Ольшанський виїхав з цілою родиною до Самбора і тут зголосився у полковника Кравса, коменданта Ш-го корпусу до військової служби, як польовий духовник. В Чорткові одержала родина о. Ольшанського від команди УНР перепустку на переїзд на схід. Дня 18 липня 1919 р. прибули у село Фридрихівку, а відтак до Боговці. Населення не прийняло прихильно УГА і втікачів. Жінок і дітей замкнули на ніч у волости, а полковник Вітошинський і о. Ольшанський спали на дворі. З Боговець поїхали в Жмеринку, а відтак у Вінницю. Там о. Ольшанський продовжував свою службу при 1-ій бригаді Вітошинського, по шпиталях і військовім вишколі. Коли ж тиф сильно поширився в рядах УГА, отця Ольшанського перенесено до Кам’янця Подільського, для обслуги хворих у військових шпиталях. Тут заразився плямистим тифом, який щасливо перебув. По закінченні українсько-польської війни вернувся у Галичину. До Хирова вертатись не міг, тому затримався якийсь час у Львівській єпархії. Дістав адміністрацію парохії Ясенів коло Бродів, а відтак Підліски коло Львова. По довшому часі повернувся у Хирів, де застав цілковито знищений парохіяльний дім, який відбудував. О. Ольшанський зайнявся духовою відновою своєї парохії. Організовував місії під проводом 00. Василіян і 00. Редемптористів, а вкінці вдалося йому заснувати захоронку під проводом Сестер Служебниць, щоб охоронити молоде покоління перед польонізаціею. Та спокою не мав. В рядах УГА були його зяті, а навіть малолітні сини. Зазнавав від польської влади частих переслідувань. Малолітнього сина Михайла поляки заарештували і скованого везли з Кракова до Самбора на судову розправу, де в слідчій в’язниці просидів кілька місяців. Два старші сини мусіли втікати поза границі Польщі. Самого о. Ольшанського за відправу панахиди під час Зелених Свят на гробах полеглих українських вояків, де поліція застрілила двох людей, заарештували і заслали в тюрму в Самборі, в якій просидів кілька тижнів. На ін¬тервенцію Єпископської Консисторії в Перемишлі і українських послів його звільнено. В 1939 році, коли перший раз більшовицькі війська зайняли Галичину, залишався о. Ольшанський в парохії в Хирові. Щойно при відвороті німецьких військ з України 1944. р виїхав на захід. Через Словаччину переїхав у Німеччину в Баварію і опинився в таборі українських сингальців в Бамберґу. Помер 26 квітня 1945 року. Похоронив о. Івана Ольшанського дня 29 квітня 1945 р. о. Бетер, гр. кат. декан німецького походження при співучасті українських священиків.