вер.
06
Понеділок
Люрд-2010
Реальність...
Інга Бондарєва та Наталя Ткачук про свої враження від участі у військовій прощі до Люрду.
ЖИТТЯ - ЦЕ ПАЛОМНИЦТВО!
РЕАЛЬНІСТЬ. Стаття Олі Головко, курсанта Академії сухоутних військ.
Життя буває різне. Не всі мають те, на що заслуговують.
Отець Ом. Марчак-Баранський До симпатичних постатей українського католицького духовенства на західних землях – в Галичині – належав о. Омелян Марчак-Баранський. Уроджений в священичій родині 10 травня 1884 року в Головецьку Горішнім, повіт Старий Самбір, з родичів о. Дмитра Марчак-Баранського і Марії. Гімназію закінчив у Перемишлі, а теологічні студії у Львові. В 1908-му році висвятив його Митрополит Кир Андрей Шептицький на священика. Першою душпастирською станицею його праці був Городок б. Львова. У 1909 році, на прохання першого Єпископа для Українців-католиків в Америці бл. п. Сотера Ортинського, виїхав до Америки. Там переняв українську католицьку парохію в Бервік, Пенсільванія (Па). Зорганізував парохію в Алентавн, Па., був парохом в Алден Стейшен, Па. і Нортгемптон, Па.; де побудував гарний парохіяльний дім. Один із перших довів, що церкву і церковне майно у Нортгемтон, Па. записано на Єпископа. В 1914-му році, саме перед першою світовою війною, вернувся у Галичину. Тут дістав адміністрацію парохії в Любіні Великім, опісля в Кунині, а відтак у Воянці, де згодом став парохом. Обдарований з природи гарним голосом, здобував собі всюди симпатії парохіян. Рік 1918-й застав о. Омеляна Марчак-Баранського в Боянці. У травні 1919 року включився в ряди УГАрмії і з нею перейшов за Збруч. Коли я виснажений хворобою тифу, не міг навіть устоятись на ногах, а не то що виповняти обов’язки польового духівника, о. Омелян Марчак-Баранський перейняв на час моєї реконвалесценції заступство польового духівника при шпиталі 1-го Гал. Корпусу. Після мого виздоровлення, відійшов о. Омелян, мабуть, до 5-ої Сокальської Бриґади. Про цей час пише також о. Вол. Пашковський, член УГА, так: «Пригадую собі ту світлу постать Отця Баранського, котрий ділив гірку долю нашої УГ Армії. Він, добряга, з правдивою посвятою помагав стрільцям, де лиш міг. Від них заразився плямистим тифом і довгий час боровся зі смертю у місті Хмільнику, на Поділлі». З УГА перебув о. Омелян Марчак-Баранський аж до кінця і в травні 1920 року вернувся на свою парохію Боянець. З трудом довіз до Галичини польову каплицю, яку віддав до Українського Національного Музею у Львові. По повороті з УГА о. Омелян не зневірився, а розгорнув широку громадську діяльність, передусім на економічному полі. Його заходами повстав в Боянці хор, який здобув собі славу найкращого хору в цілій околиці, зорганізував захоронку для дітей під проводом СС. Йосифіток, яких спровадив до парохії. Оснував кооперативу з численними відділами: молочарським, м’ясарським, шевським, виробництва цегли і ін. Вироби свої доставляла кооператива не тільки на внутрішній ринок, але також і поза границі Польщі. В парохії перевів меліорацію піль. Так як кожний в тих часах активний священик, мав о. Омелян Марчак-Баранський великі перепони у своїй праці від польських властей. Духовна влада вміла оцінити працю, тому відзначила о. Омеляна крилошанськими відзнаками і настановила його Велико - мостівським деканом. Важкі переживання при УГА та виснажуюча праця в парафії спричинили несподівану смерть о. Марчак-Баранського. Він помер на розрив серця в дні 10 листопада 1929 року. Похоронений на кладовищі своєї парохії в Боянці.
|



Отець Ом. Марчак-Баранський 



















