Отець Лев Манько, ЧСВВ

Як світське духовенство, так і монаші чини у вирішальний момент станули в ряди УГА. По шпиталях, біля хворих чи ранених наших стрільців, ми бачили наших невтомних Сестер Служебниць, що несли поміч, розраду і гоїли рани борцям за волю України. У рядах армії побіч стрільців стають польові духівники, ОО. Василіяни. їх називають почесно «монах-лицар». Разом з народом вони ділять усі труди важкої боротьби і кладуть жертви свого життя на вівтарі любові до України. До таких постатей належить і о. Лев Манько ЧСВВ. Народжений дня 25 березня 1876 р. в селі Яжові Старім біля Яворова. По скінченню народної школи учився в гімназії в Перемишлі, а відтак зголосився до Чину 00. Василіян. Новіціят відбував в монастирі в Добромилі, а відтак продовжував дальше свої студії. У 1906 році прийняв св. Тайну священства з рук Перемиського Єпископа Константина Чеховича. Посвятився виключно місійній праці. Мало було таких закутин в Галичині, в яких о. Манько не проповідував би на місіях чи реколекціях. Своїми гарячими і дуже цікавими проповідями, навіяними любов’ю до Бога і рідного народу, захоплював людей і вказував їм дорогу Божих законів. У різних монастирях, як – у Жовкві, Дрогобичі, Кристинополі (тепер Червоно град) й ін., призначувала його влада Чину 00. Василіян і до інших обов’язків. При кінці І-шої світової війни покликаний на польового духівника в австрійській армії, перейшов в ряди УГАрмії і разом з нею ділив долю в Галичині і за Збручем. По розвалі УГАрмії не вернувся зараз в Галичину, але через кілька років лишився на місії на Поділлі, за Збручем, аж під тиском більшовиків повернувся з дуже вже підірваним здоров’ям. Саме в тому часі, коли о. Манько вирішив залишитись за Збручем, я з ним стрінувся. Є люди, з якими зустріч залишається милим спогадом на довгі роки. Таким милим спомином була і моя зустріч з о. Маньком. Монах, який знав, що має удосконалюватися, а рівночасно людина веселої вдачі, свідомий того, що ступає по цій землі, залишив у мене милий спомин з розмов, які з приємністю згадую до сьогоднішніх днів. Злощасна хвороба – рак легенів – положила кінець життю цього трудолюбивого монаха, невтомного працівника і патріота в дні 25 січня 1931 року в селі Букова, повіту Самбір, на 53-му році життя і 34-му чернецтва.